Strict Standards: Only variables should be passed by reference in /home2/eurekan1/kadety.org.ua/engine/modules/rotator.php on line 13
180-річчя з дня народження видатного українського композитора Миколи Лисенка
Виховна година в 4-А ( вихватель Милашенко Н.), присвячена 180-річчю з дня народження видатного українського композитора Миколи Лисенко.

22 березня – річниця від дня народження відомого українського композитора Миколи Лисенка
Він написав музику на «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною» і ще з вісім десятків творів Тараса Шевченка. Його епохальна опера «Тарас Бульба» — одна з вершин української класичної музики.

А намір створити народну оперу в композитора зміцнів, коли він разом з археологічною експедицією побував на місці колишньої Запорозької Січі.
Микола Віталійович Лисенко увійшов в історію як видатний український композитор, основоположник української класичної музики, талановитий піаніст, диригент, педагог, організатор хорового руху, невтомний збирач та дослідник музичного фольклору, громадський діяч.

«Нашим Кобзарем», «українським соловейком» називали сучасники Миколу Віталійовича. Його значення в історії розвиткуукраїнської музичної культури дослідники порівнюють зі значенням Тараса Григоровича Шевченка в розвитку української літератури.

«Мама, не терзайте Украину»
Народився майбутній український діяч 22 березня 1842 року в селі Гриньки на Полтавщині в старовинній козацько-старшинській родині полковника Орденського кірасирського полку, дворянина Віталія Романовича Лисенка. Батько був людиною високо освіченою, удома розмовляв українською мовою.

Мати, Ольга Єреміївна, хоч родом із Полтавської губернії, випускниця петербурзького Смольного інституту шляхетних дівчат, — рідної мови не знала.

Вона розмовляла тільки французькою, примушуючи до цього всіх домочадців і в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка не мала б навіть натяку на щось народне, українське.

Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М. Булюбашу, в якого вона виховувалася.

Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю.

Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М. Старицький, над М. Лисенком «…зіткнулись два цілком протилежні та навіть ворожі впливи: з одного боку — французька мова, манери й аристократична манірність (мати й гувернантка), з іншого — українська мова… пестощі і зайва простота манер. Одна сторона переслідувала не тільки простонародне слово, а навіть і російське.

А друга зацікавлювала розум і фантазію дитини народними казками, іграми та піснями. Протести матері тут були безсилі, а вперта наполегливість та сльози дитини, які енергійно підтримувала бабуся (М. В. Булюбаш), котра обожнювала свого внука, переважали протести, тим більше що і батько став на сторону тітки».

Мати вчила сина французької мови, вишуканих манер, гри на фортепіано, танців. Відомий поет Афанасій Фет навчав хлопця російської мови.

«Мати Миколи чудово грала на роялі… Через те, що Микола виявив з дитинства любов до гри на фортепіано — іноді годинами простоював і підбирав мотиви, — батьки вирішили, що у нього є покликання до музики та запросили для нього з п’яти років учительку», — згадував Михайло Старицький.

Хлопця 1852 року відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього кілька місяців, переходить до іншого — пансіону француза Гедуена, в якому дітей готували до гімназії.

У цьому закладі музика посiдала не останнє місце у вихованні та навчанні. А українська мова, завдяки наполегливості малого Миколки та підтримці дідуся й бабусі, була основною у спілкуванні хлопця.

Згодом хлопець отримав побратима на все життя — троюрідного брата Михайла Старицького. У десять років Михайло лишився круглим сиротою. Лисенки забрали його до своєї родини.

Брати здружилися, і саме завдяки Михайлові Микола Лисенко повністю перейшов на українську мову. Мати ж, коли син став знаменитим, на догоду йому переходила на українську, але так невміло, що Лисенко сміявся: «Мама, не терзайте Украину!»

Із 1855 року Микола почав здобувати освіту у привілейованому закладі — Другій Харківській гімназії.

Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори та бали, де він виконував фортепіанні сонати Моцарта, Бетховена, вальси Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

На літніх канікулах у селі хлопці закохалися в одну й ту ж дівчину.

Суперництва не було: вони думали, як завоювати її серце. І придумали. Ввечері закохані співали білявій Теклі серенаду.

«Й між собою треба розмовляти по-українському…»
Протягом усього життя композитор наполегливо відшукував, по крихті збирав перлини народних мелодій, творчо їх обробляв. Він прислухався до народної пісні, що лунала вечорами та на святах у рідних Гриньках, у сусідніх полтавських селищах. Навчаючись гри на фортепіано, Микола підбирав супровід до пісень, почутих на вулиці, імпровізував, складав п’єски у формі народних танців та козачків.

«Я пам’ятаю, — пригадував М. Старицький, — що деякі мотиви, які особливо подобались, Микола записував на ноти і показував своїй бабуні, яка дуже любила пісні, а особливо рідні, народні. У Марії Василівни була вихованка Люба, яка володіла чудовим голосом — вона й виспівувала тоді українських та російських романсів. Від Люби та дівчат-покоївок М. Лисенко записав багато мелодій українських побутових романсів, пісень літературного походження.

А 1859 року М. Лисенко, керуючись сімейними традиціями та зацікавленістю тогочасної молоді природничими науками (прославилися тоді відкриттями Д. Менделєєв, І. Сєченов), вступив до Харківського університету на природничий факультет, де вже навчався М. Старицький. Через рік, у зв’язку з переїздом батьків до Києва, товариші переходять до Київського університету.

Саме в період навчання в Києві, який збігся з моментом пробудження суспільної думки під час «відлиги» за Олександра II, молодий студент остаточно, глибоко й свідомо захоплюється ідеєю служіння Україні, її культурі.

«Лисенко просто перемінився і почав доводити, що нам усім не тільки з народом, а й між собою треба розмовляти по-українському, щоб зробити цю мову культурною і своєю… Та якщо Микола менше займався тоді етюдами.., то зате більше створював… в українському дусі… Крім того, де Лисенко з’являвся, зараз же створював хор, яким він і диригував» (Михайло Старицький).

На студентські роки припадає найактивніший період у збиранні композитором різних етнографічних матеріалів із побуту українського селянства, зразків народної творчості.

Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму.

Микола Лисенко входив до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю та викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, часто організовував концерти.

Паралельно він 1 червня 1864 року з відзнакою закінчує фізико-математичний факультет Київського університету «по разряду естественных наук», а 1865 року навіть захищає дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей» і отримує ступінь кандидата природничих наук.

Кому присвячував твори
Після недовгої служби чиновником Микола Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року вступає до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих у Європі.

Студіював насамперед як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін.

Окрім того, освоював гру на скрипці й органі та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Його педагогами з фортепіано були Рейнеке, Мошелес, Венцель, з композиції — Ріхтер, із теорії — Паперітц.

Він був активним пропагандистом українства в Європі. Зокрема, 28 грудня 1867 року в Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Миколи Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.

Відбуваються зміни і в особистому житті композитора. Улітку 1868 року він одружується з Ольгою О’Коннор, з якою прожив 12 років (вона студіювала в Лейпцигу вокал).

1869-го завершує освіту в консерваторії, пройшовши чотирирічний курс навчання усього за два роки.

В перехідному свідоцтві, що було видане Миколі Віталійовичу Лисенкові 1868 року, читаємо: «Венцель: Лисенко — один з моїх найобдарованіших учнів. Виявляє зразкову старанність і встигає вже чудово».

Повернувшись після закінчення навчання до Києва 1869 року, Микола Віталійович відновив свої концертні виступи, але вже в новому статусі — як професійний піаніст.

Уже 1 лютого 1870 року в залі Дворянського зібрання (будинок не зберігся, його зруйновано 1976 року для будівництва Будинку профспілок) він дав великий концерт.

Тоді прозвучало кілька творів з першої Лисенкової серії «Музики до «Кобзаря» у виконанні співака М. Богданова.

Він давав концерти, які мали великі успіхи — квитки роз­продували заздалегідь, а слухачі приїздили навіть із провінції. Побачивши зацікавленість публіки, Лисенко вже виступає не лише в Києві, а й у Полтаві, Чернігові, Катеринославі тощо.

Він бере також участь в організації недільної школи для селянських дітей, пізніше — у підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.

Наприкінці 1872 року в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (будинок №21 на вулиці Фундуклеївській) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко.

У 1874—1875 роках Микола Лисенко удосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.

У цьому російському місті пропагував українську музику, створив український студентський хор, організував хори, з якими виступав у містах і селах України. Із 1878-го займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат.

Тоді ж Микола взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею.

Від цього шлюбу мав семеро дітей (двоє померло в малому віці. У першому шлюбі дітей не було, і, проживши певний час, подружжя тихо й безболісно розійшлося).

Цікаво, що своїй громадянській дружині композитор не присвятив жодного твору, натомість своїй першій дружині Ользі О’Коннор присвятив 11 творів, серед яких обробка української народної пісні «Ой на гору козак воду носить».

У 1890-ті роки, окрім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і Н. Тутковського.

Був у центрі музичного та національно-культурного життя Києва — виступав iз концертами як піаніст, організовував хори, концертував із ними в Києві й по всій Україні.

Грошовий збір від концертів ішов на громадські по­треби, зокрема на користь 185 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь у антиурядовій демонстрації 1901 року.

Микола Лисенко 1904 року відкрив власну Музично-драматичну школу (з 1913-го — його імені, з 1918-го — Музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка).

У школі здобули освіту українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, хоровий диригент О. Ко­шиць та інші.

Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано.

І школа, і Микола Лисенко як її директор перебували під постійним наглядом поліції. У 1907 р. він був на деякий час заарештований.

Лисенко провів чотири великі гастрольні турне: 1892—1893-го, 1897-го, 1899-го, 1902 років.

Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст із виконанням власних творів.

Потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Усю організаційну роботу також виконував композитор. Це була потужна пропаганда української музики.

Офіційна ж преса в тодішній Україні вперто замовчувала Лисенка або ж усіляко цькувала його.

Українські монархісти, лицарі казенного патріотизму, так само, як і великоруські шовіністи, ненавиділи Миколу Лисенка як творця і невтомного пропагандиста самобутньої української музики.

Вони аж захлиналися від люті, картаючи Миколу Віталійовича у своїх салонах за демократизм, за його концерти для простого люду.

«Хлопський, мужицький композитор», — сичали вони», — писав у своїх «Спогадах про батька» Остап Лисенко.

А Микола Лисенко ж не втомлювався пропагувати українську музику, писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення.

Олена Пчілка, мати Лесі Українки, писала: «Розуміння найтонших відтінків нашої народної пісні було його (Лисенка) надзвичайне…»

До найвідоміших творів великого українця належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», які, зокрема, виконував хор Кирила Стеценка під час свята Злуки, опери «Тарас Бульба» та «Наталка Полтавка».

Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Помер 6 листопада 1912 року в Києві.

Людиила Сьомкіна
Переглядів: 364 | Додав: kadet | Дата: 23-03-2022, 15:20
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
КАЛЕНДАР
«    Червень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
НОВИНИ ОСВІТИ

МОН кардинально обмежило вступ в аспірантуру на старті вступної кампанії

  Міністерство освіти і науки кардинально змінило правила вступу на навчання в аспірантурі

Жага до знань – це чудово, а фіктивне навчання – ні

  Не можна жити у світі подвійних стандартів, де одні захищають правду, а інші чинять навпаки

МОН знову змінило вагу компонентів ЄВІ для аспірантів

  Допуском для вступу є 160 балів ТЗНК, водночас бал з іноземної мови може не враховуватись

Цьогоріч вступити в аспірантуру можна лише на бюджет

  Вступити в аспірантуру у 2024 році можна буде лише на денну форму навчання за держзамовленням

Місія вчителя – зростати разом із дітьми

  Завдання вчительства – дати відчути дітям, що вони також є співтворцями великої спільної мети – нашої Перемоги
© 2015-2022 Ліцей інтернат №23 - Всі права захищенно.