«Вистава досить емоційна, навіть пристрасна (таку емоційність значно посилює музика Мирослава Скорика). Варто лише згадати танець Михайла і Ганни: без прив’язки до національності, часу і простору, гріховний й водночас сповнений кохання. Білоус відповідно до свого режисерського почерку і в цій виставі намагається дослідити природу людини, яка також перебуває поза усілякими політичними чи історичними реаліями. На допомогу, як завжди, приходять природні матеріали: зерно, рослина, вода...Тонко працюють символи: паперові квіти, які дарує Микола Ганні, так щиро, навіть по-дитячому висловлюючи свою любов; кинуте у горщик зерно, з якого з’являється рослина, яку Задорожній ніжно оберігає, аби не зламати (так само він поводиться і зі своїми почуттями)...

Саме тому теперішня версія вистави Андрія Білоуса звучить більш поліфонічно, доросло і багатогранно.  А хто в кого вкрав щастя?.. Щастя, спокою, кохання, життя...»

Олена ВАРВАРИЧ, театрознавець