Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє. Ветерани Служби зовнішньої розвідки України та кадети ліцею вшанували пам’ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів.
Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.
Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.
За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…
160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами Афганістану, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька, стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами — 711 дітей. Після війни померло від ран і захворювань вп’ятеро більше «афганців», ніж загинуло, кількість інвалідів збільшилася в кілька разів. Це тяжкі втрати для батьків, рідних, близьких, друзів і в цілому для суспільства.
Сьогодні ветерани війни потребують допомоги і підтримки держави, особливо це стосується інвалідів війни і сімей загиблих наших бойових побратимів.
Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.
Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...
